Податок на Ґугл: можливі наслідки для України

Березень 2021

– Владислав Власюк, адвокат, партнер ЮФ «єПраво»
Як технологічні гіганти реагують на введення податків у різних країнах та що зміниться для споживачів після прийняття відповідного закону в Україні.
В середині лютого в першому читанні був прийнятий законопроект №4184 про внесення змін до Податкового Кодексу, який, якщо коротко, зобов’язує іноземні компанії сплачувати податок на додану вартість.
Хто є платником податку?
Основними платниками податків є платники-нерезиденти, які не мають постійного представництва на території України і при цьому надають електронні послуги. Якщо електронні послуги надаються через посередника, то він повинен буде сплачувати цей податок.

Щоб стати платником податку, необхідно, щоб сума від здійснення операцій сукупно перевищувала 1 млн грн за календарний рік.

Що таке електронні послуги та як вони постачаються?
Не ускладнюючи, електронні послуги – це ті послуги, що надаються завдяки використанню мережі Інтернет: реклама, використання хмарних технологій, постачання відео/аудіоконтенту, електронних книжок, публікація фотографій, онлайн-ігри тощо.

Також надається виключний перелік послуг, які не охоплені категорією “електронні послуги”. Наприклад, замовлення послуг через Інтернет; передача прав на використання програмного забезпечення та баз даних; надання консультацій через електронну пошту; послуги, які стосуються безпосереднього доступу до мережі Інтернет на кшталт укладення договорів з інтернет-провайдерами.

Який розмір податку?
База оподаткування визначається, виходячи з договірної вартості постачання електронних послуг. Податок становить 20% бази оподаткування та включається до ціни електронних послуг.
Що ще передбачено?
Встановлюється відповідальність за надання послуг нерезидентом, який не зареєструвався як платник відповідного податку, у розмірі 100% вартості наданих електронних послуг.

Незрозуміло, яким чином оцінюватиметься вартість надання послуг юридичних осіб, які не мають представництв в Україні. Також постає питання, за який період береться вартість надання послуг – за рік, два, за весь час постачання послуг? І чи взагалі доцільно встановлювати відповідальність у розмірі повної вартості надання електронних послуг?

Пропонується сповіщати постачальників послуг про обов’язок сплати податків у електронному повідомленні в спеціальному сервісі “ПДВ для нерезидентів”. Надсилати таке повідомлення повинна Державна податкова служба. Як це працюватиме – незрозуміло.

Пропонується виключити статтю про обов’язок сплати резидентами, які обрали спрощену систему оподаткування, податку за ставкою 20% суми виплат за виробництво та/або розповсюдження реклами.

А як у інших країнах?
Перше, що варто вказати, – Україна “не винайшла колесо”. Відповідне регулювання вже існує в інших державах.

Примітно, що законопроект в багатьох аспектах дублює відповідні положення російського законодавства, які набрали чинності у 2018 році (за що законопроект вже встигли розкритикувати). Проте там штраф за порушення складає 10% від вартості операцій, що здається більш резонним.

Не подумайте, компанії не проти платити податки і не заперечують проти встановлення нових правил. Проте, самі представники компаній заявляють, що необхідно зосередити сили на створенні одних уніфікованих правил, які б діяли по всьому світі, а не в одній державі.

Наприклад, в Великобританії після введення такого податку (він був більшим для Інтернет-гігантів приблизно на 2%) Apple, Google та Amazon оголосили про зміни цін для британських корпоративних клієнтів – як компенсація нового податку.

Apple до звичайного 20%-го ПДВ додає додаткові 2%, перш ніж розподілити те, що залишається між розробником та Apple. Так, британські розробники отримують менше коштів, ніж мали б. Google збільшив збори за всю рекламу на 2%. Amazon збільшив плату за проведення купівельних операцій – також на 2%.

Відповідні національні закони також діють у Франції та Італії. Спойлер: вартість електронних послуг для споживачів та розробників значно зросла.

У Туреччині Apple підняв ціни для турецьких споживачів на 7.5% у відповідь на податок.

Як зазначають експерти, насамперед підняття цін відчують на собі люди, які працюють безпосередньо з рекламою в Facebook чи інших соціальних мережах. Підвищення податків веде до підвищення цін в сфері реклами та супутньої інфляції, а згодом – до поступового подорожчання вартості реклами на платформах.

Австралія прийняла закон, який зобов’язує Facebook та Google платити за новини австралійських локальних ЗМІ на відповідних платформах. Тобто, за використання згенерованого локальними ЗМІ контенту місцевим капатиме копійочка. Google і Facebook можуть самі вирішувати, які комерційні угоди укладати, і якщо уряд вирішить, що платформи зробили достатній внесок в місцеву індустрію, вони не повинні будуть сплачувати додаткові кошти.

Ймовірно, що цей закон стане прецедентом для інших держав в “оподаткуванні” доходів соціальних мереж і інтернет-інструментів. Перевага – податок ляже на компанії, а не на користувачів.

Чи запровадять контр-мита?
Окрім так званих “контр-заходів” від компаній, можливий наслідок – введення більших мит на експортовані українські товари в США.

Більшість компаній, які підпадуть під дію закону, – саме американські компанії. В 2019 році Адміністрація президента США пообіцяла збільшити мито на французькі товари у відповідь на прийняття закону про оподаткування компаній, що надають онлайн-послуги у Франції.

Аналогічні заяви звучали і стосовно Великобританії, коли там був введений відповідний закон. Тодішній міністр фінансів США, Стівен Мнучін, попередив, що у відповідь США збільшать податок на експорт британських автомобілів.

Можна звісно сподіватись, що теперішній Президент США Джо Байден замість введення мит обере шлях дипломатії чи спробує врегулювати це питання через СОТ. Але потрібно бути готовими, що Україна також може потрапити до “глобальної митної війни”.

В теорії, прийняття законопроекту та успішна його імплементація на практиці сприятимуть значному надходженню коштів до бюджету. Проте варто пам’ятати про декілька речей.

Компанії, які надають онлайн-послуги, не потребують фізичної інфраструктури. Це значно ускладнює ситуацію для місцевої влади, адже буде вкрай складно підрахувати прибуток компаній.

Також основні активи таких компаній – це інтелектуальна власність. Компанії можуть легко перекласти свої витрати, відповідно, і прибуток у країну з низьким податком або взагалі без нього, використовуючи інноваційні трансфертні схеми перенесення доходів.

Наслідки законопроекту для України ми побачимо лише згодом. Наразі ми можемо лише припустити, що окрім прогнозованого збільшення надходжень до бюджету, Україна може отримати і менш приємні наслідки.

З іншого боку, законопроєкт 4184 цілком відповідає глобальним тенденціям захисту національних і національно-локальних інтересів на ринку послуг, де домінують суперпотужні трансконтинентальні корпорації.

Працюймо разом!